Будучи непрофесійним актором, українець Григорій Гришкан зіграв головну роль у повнометражній художньої картині. Унікальність цього випадку для українського кіно в тому, що Григорій при цьому має інвалідність (ДЦП). До цього в нашій кіноіндустрії такого не робив ніхто. Фільм знятий без усякої підтримки з боку Держкіно, і, тим не менш, був завершений і надісланий на Каннський кінофестиваль.

Цікаво: Без ніг – на Говерлу, на мотоцикл, в політику – не слабо?

Про те, звідки взялася сміливість на такий незвичайний проект, про зйомки фільму і про готовність йти до своєї мрії незважаючи на перешкоди – читайте в інтерв’ю «Чорноморки» з Григорієм Гришканом, переселенцем з Донбасу, держслужбовцяем і тепер вже актором, і Вінсентом Меттелем – режисером, сценаристом, продюсером фільму «До щастя».

Про що ваше кіно?

Вінсент: Фільм про те, що ми самі ставимо собі перешкоди й обмеження. Якими б не були початкові дані, якщо ти готовий працювати, якщо в тебе є сила волі, то ти досягнеш того, чого хочеш.

Фільм ширший, ніж я припускала.

Вінсент: Початково так. Було багато варіантів сценарію, і ми думали про те, як подати цю історію – не хотілося робити це сльозливо і повчально. Гриші треба віддати належне – він знімався в дуже важких умовах, абсолютно на рівних зі звичайними акторами, по 12-16 годин. Перше, чого ми не хотіли – це жалості. Жалість – погане почуття, воно не несе нічого творчого. Саме тому ми вирішили робити фільм саме про силу волі.

Чия це була ідея і чому ви вирішили за неї взятися?

Вінсент: Ми познайомилися з Грицем 5 років тому. У нього була ідея зняти кіно і не було жодного уявлення про те, як це робиться і що це буде за кіно. Я вирішив перевірити, наскільки з ним можна працювати, і був дуже приємно здивований. Ми відразу з ним постановили: ніякої жалості, ніяких знижок, просто робота.

Читайте також: Криза – час вкластися в репутацію: інтерв’ю з піарницею, яка допомагає міняти країну

Ви вирішили розпочати зйомки короткометражки, це стало свого роду пробою?

Вінсент: Це був великий тест. У Гриші є ця специфіка, мені було цікаво, як вона буде виглядати. Для мене було великим відкриттям, що Григорій абсолютно органічний в кадрі. У нього немає тієї проблеми, яка властива деяким гарним театральним акторам, коли вони переграють. А у Гриші цього не виявилося. Він «вскочив» в кіно, ми з ним репетирували, займалися сценічною мовою, і він відразу все робив з прицілом на кіно, на повну відсутність «перегравання», щоб бути органічним. І йому це вдалося.

Григорій, вам було важко зніматися?

Григорій: Коли я перебуваю на знімальному майданчику, я поринаю в іншу реальність. Знімальний день тривав мінімум дванадцять годин. Ти у постійній напрузі. Коли я знімався в моєму першому фільмі, короткометражному, у нас було в середньому сім-вісім дублів. Зараз ми вже зняли повний метр. Як сказав Вінсент, я як актор виріс, і кількість дублів знизилася до трьох-чотирьох. Для мене відчуття самореалізації в акторстві не можна передати словами. Інша справа, що дуже складно знайти людей з кінобізнесу, яким ти був би цікавий.

Дуже часто в серіалах здорові люди грають людей з інвалідністю. Але ще жодна людина з інвалідністю в Україні не зіграла у кіно ніяку роль – ні головну, ні другорядну. У США є актор з ДЦП, який грав в серіалах. Але головних ролей у нього не було. Я не знайшов жодної людини з інвалідністю в світі, який би зіграв головну роль у художньому кіно.

Мені дуже приємно, що я зробив це першим. І я пишаюся тим, що це саме український фільм. Зробити те, що ще нікому в світі не вдавалося – подвійна радість. Бути першопрохідцем приємно подвійно. Фільм триває 90 хвилин, з них близько 90 відсотків на екрані буду я. Це дуже багато.

Цікаво: Водолаз – не дайвер: хто захищає води України. І від коронавірусу теж

Щоб бути першопрохідцем, потрібна певна сміливість. Звідки взявся ресурс, притому, що ви в добавок до всього ще і непрофесійний актор?

Григорій: Більшість людей з інвалідністю, це ні для кого не секрет, себе соромляться. Світ занадто жорстокий, і вони не готові себе показувати світові. Мене батьки виховали так, що вони ніколи не говорили мені, коли я був маленьким, щоб я спілкувався тільки з дітьми зі схожими проблемами зі здоров’ям і не виходив за межі свого кола. Вони мене виховували як звичайну, нормальну людину. Я розумів, що завжди буду виділятися серед людей, але я прийняв те, що я такий. Я ніколи себе не соромлюся. Кому неприємно зі мною спілкуватися – будь ласка, не спілкуйтеся. Але я такий, який є, і я буду висловлювати свої думки так, як вважаю за потрібне.

Але чому раптом акторство?

Григорій: Я розповім, як це вийшло. Одного разу в 2015-му році, коли я вже був у Києві, я прокинувся і зрозумів, що мені чогось не вистачає в житті. Я щасливий, у мене все є, але все одно чогось бракує. Я став шукати і натрапив в інтернеті на те, що в США є актор з ДЦП Мітт Ар Джей (відомий по серіалу «У всі тяжкі» – зіграв Уолтера Уайта-молодшого – ред.). І тоді я зрозумів, що все можливо. Я подумав: чому б і ні? Я теж хочу, як він. Немає жодних обмежень – обмеження у тебе в голові. Якщо ти чогось сильно хочеш, тобі навіть всесвіт буде допомагати. Головне хотіти щиро, від чистого серця.

Важливо: Як хакнути українську АЕС: роз’яснення досвідченого хакера

Те, що персонаж вам близький з точки зору здоров’я, більше допомагало, чи навпаки, викликало якісь емоційні перешкоди?

Григорій: Коли ти йдеш грати в кіно, ти готовий грати. Я вже говорив, що на майданчику відчуваю себе як риба у воді. Зізнаюся, в кінці відчувалася якась втома, але це солодка втома. Ти щасливий від того, що розумієш, що ти зробив все так, як від тебе вимагав режисер, нехай навіть не з першої спроби.

Вінсенте, Вам, як режисеру, складніше працювалося з Григорієм, порівняно з іншими акторами?

Вінсент: Насправді ні. Гриша працював повністю на рівних з професійними акторами.

З боку колег по майданчику ви відчували підтримку, розуміння?

Григорій: На подив мені було дуже легко зніматися, тому що Вінсент не тільки сценарист і режисер, він у нашій картині ще й кастинг-менеджер. Ми були обмежені рамками бюджету, тому окремого кастинг-менеджера у нас не було. І він підібрав таких акторів, які мене сприймали дуже добре.

Вінсент: Для мене було три головних ідеї в цьому фільмі. Перша – відчуття дому. Події починаються з того, що герой Григорія втрачає дім. У нього немає абсолютно нічого: ні роботи, ні грошей. Нам потрібні були такі гострі обставини. Друга ідея – батьківське почуття, тому що він сирота і шукає матір. І третє – почуття любові. У нас, крім Гриця, дві центральні жіночі ролі, які виконують Ольга Соло і Вільгельміна Петровська. Ми зосереджуємося на головному герої і протягом досить тривалого відрізка показуємо його спроби стати людиною з гідною роботою, гідним домом, людиною, яка поважає себе.

Цікаво: Майстер крафтових гуморесок: Привід для жартів №1 в найближчі роки – саме Зеленський

Отже, фільм завершено і відправлено на кінофестиваль Канни?

Вінсент: На Каннський фестиваль ми надіслали робочу версію, на Одеський фестиваль трохи більше допрацьовану, але теж робочу версію. Зараз ще немає підсумкової прокатної версії. Вона буде готова найближчим часом.

На фестиваль приймають робочу версію?

Вінсент: У них такі умови, що вони приймають такі роботи. У нас останній знімальний день був за два тижні до дати відправлення в Канни.

Григорій: Я повинен був летіти до Франції, але не ризикнув через коронавірус. До речі, мій хороший друг депутат Руслан Требушкін компенсував мені вартість квитків. Ми знайшли людину у Франції, яка допомогла нам передати фільм на фестиваль. На жаль, в цьому році він не пройшов.

Вінсент: Не зовсім так. В цьому році Каннського фестивалю в його звичайному вигляді не буде – пройде певний відбір фільмів, рекомендованих до перегляду. І туди ми не потрапили. Але ми потрапляємо на наступний рік. Оскільки наш фільм ще не закінчений і в українському прокаті він буде тільки 3 грудня (у день людей з інвалідністю), а по суті це вже кінець 20-го року…

Читайте також: Психолог: Треба або розвиватися, або чесно визнати, що нам подобаються прикольні страждашки

Вже є домовленості з кінотеатрами про прокат?

Григорій: Ми зараз перебуваємо в активному пошуку дистриб’ютора. Оскільки цей фільм соціальний, ми плануємо частину прибутку від прокату віддати на благодійність – допомогти певним хворим людям. Ми вважаємо, що головна наша місія – не стільки заробити грошей, скільки все-таки допомогти, тому що чим більше віддаєш, тим більше отримуєш в результаті від життя. Вир всесвіту – я знаю, що це таке, я через це пройшов і я знаю, що це працює. Коли ти віддаєш частинку своєї душі, коли ти можеш комусь допомогти, врятувати чиєсь життя, наскільки це тебе окриляє, ти стаєш сильнішим.

Ви розраховуєте на комерційний успіх?

Григорій: Звичайно, розраховуємо, тому що комерційний успіх – складова будь-якого кіно. Як я казав, ми плануємо надати допомогу нужденним людям, а без комерційного успіху це буде неможливо. Я сподіваюся знайти дистриб’ютора, який зможе просунути нас в кінотеатрах. Дай бог, щоб не було другої хвилі коронавірусу і наш трейлер з’явився на початку осені в кінотеатрах. Це буде означати прорив в українському кінематографі.

Масовий глядач більше любить розважальний жанр. Думаюче важке кіно може відлякати аудиторію. Ви не боїтеся, що глядач не захоче йти на непростий сюжет?

Вінсент: Це дуже точно і це теж до питання про комерційний успіх. Справа в тому, що при 200 тис. грн бюджету (приблизно – ред.), щоб фільм окупився, потрібно заробити значно більше. За мірками кіно, це смішна сума. Ми писали сценарій, виходячи з можливостей, шукали, на чому можна заощадити. Ми максимально звужували знімальну групу.

Наші 200 тисяч – це 7 тисяч доларів. На таку суму Роберт Родрігес зняв свій перший повнометражний фільм, який реально дуже добре заробив. В США навіть є такий формат зйомки мікробюджетного фільму – за 7 тисяч.

Нам, для того, щоб вийти в нуль, потрібно зібрати мільйон гривень (податки, заробіток кінотеатрів).

Важливо: Фотохудожниця Аліна Кісіна: Заняття творчістю приносять велику практичну користь дітям

Григорій: Мільйон – це приблизно 10 тисяч глядачів, які повинні прийти подивитися фільм. Ми розраховуємо хоча б на 5 млн. Якщо нас візьмуть в широкий прокат, ми зможемо зібрати набагато більше.

Вінсент: Ви правильно помітили, що у нас вихований зовсім інший смак і глядач іде на фільми зовсім іншого роду. Безумовно, «Месники» можуть заробити 35 млн доларів. Середній блокбастер заробляє в Україні мільйон доларів, середня українська комедія заробляє близько 3-5 млн гривень касових зборів. Я не знаю, чи вдасться бути в цих межах. Дуже багато залежить від дистриб’ютора. Ми шукаємо потужного партнера.

Глядач любить комедію. Наше кіно важке. Разом з тим нам вдалося зробити дуже світлий фільм, при всій похмурості і картинки, і історії. Цього хотілося досягти, і це вдалося.

Єдиний спосіб, щоб фільм був помічений і переглянутий саме українцями – це підтримка швидше на державному рівні. Ми не просимо грошей, ми просимо інформаційної допомоги в тому, щоб донести наш фільм до глядача.

Цікаво: Психолог Берадзе про переселенців: Їм уклін, за те, що вони обрали Україну, а не Росію

Можна сказати, що фільм покликаний виконати якусь соціальну функцію?

Цей фільм несе соціальну функцію не на рівні якоїсь великої ідеї на кшталт того, що «будьте ласкаві до інвалідів». Тут все хитріше. Ми відчуваємо огиду до людей з інвалідністю. Це природно, тому що це закладено інстинктом. І наш фільм з цим бореться – Гриша настільки чарівний в кадрі, він настільки не викликає жалості, настільки гордовитий, настільки гідно зустрічає всі ті жахливі події, що відрази немає. В цьому і є найбільша користь фільму саме в соціальному плані. Не про доброту до цих людей. Вони – такі ж. Фільм багато в чому адресований саме людям з інвалідністю.

На думку режисера, вам ця ідея вдалася, а що скаже глядач?

Вінсент: Це ми перевіримо. Але для цього глядач повинен прийти на фільм. Над цим ми зараз працюємо.

Григорію, про що Ви мрієте?

Григорій: Моя найголовніша мрія – увійти в історію, залишити після себе максимальний слід. Насамперед в Україні, тому що я тут народився. Але якщо вийде, то увійти в світову культуру. Змінити свідомість людей, вплинути на суспільство з точки зору дискримінації. У нас, на жаль, до людей з інвалідністю роботодавець, як і раніше, ставиться з пересторогою і навіть при наявності хорошої освіти такій людині дуже важко влаштуватися на кваліфіковану роботу з нормальною зарплатою.

ГРИГОРІЙ ГРИШКАН

перший в Україні актор з ДЦП; переселенець з Донбасу

Народився в шахтарській сім’ї, в 1981 році в місті Покровськ (Донецька область). Має вищу освіту за спеціальністю фінанси.

У 2014-му, коли почалася російсько-українська війна, Григорій залишився без роботи. Він написав у Facebook пост, що намагається знайти роботу в Києві, але через діагноз на його резюме не звертають уваги. Пост отримав резонанс, а Григорій – пропозицію від власника найбільшої компанії в Києві. Чоловік переїхав до столиці.

У Києві Григорій познайомився з режисером Вінсентом Меттелем і знявся у короткометражній драмі «Інший». У цьому проекті чоловік також виступив автором ідеї.

Сьогодні Григорій – держслужбовець податкової служби. В майбутньому планує реалізувати себе в акторстві.

ВІНСЕНТ МЕТТЕЛЬ

професійний кіно-, театральний і телевізійний режисер

Народився в 1986 році в Тюмені. У 2007 році закінчив Харківський університет мистецтв. Працював у Києві на ТВ-проектах. У 2010 Вінсент знімає фантастичний фільм «Світи», в який запрошує народного артиста Олексія Вертинського і заслужену артистку Ірму Вітовську. Більш ніж у половині сцен фільму використовується рірпроекція і складна комп’ютерна графіка. У 2012 році разом з дружиною, актрисою Вільгельміною Меттель, створили Сірий Театр Чуттєвого Психоаналізу. Вінсент зняв 9 повнометражних фільмів, автор першого у світі соло-фільму «Вісім», автор першого українського фільму, знятого на мобільний телефон, «Спокута», і мок’юментарі «Культ». Директор театру «Кіно», декан Курсів театру кіно і телебачення. Директор кіностудії Grey Space Films.

Читайте також: Як не вішати ярлики, полюбити себе і стати щасливим: гарний лайфхак від художниці

Фото: з Facebook Григорія Гришкана

«Чорноморка» в Telegram і Facebook